Раннє життя було щасливим, але шкільні роки, які вона описувала як період жорстокого цькування, були менш радісними:

У престижних приватних школах майбутня акторка почувалася чужою. Вона називала себе «сором’язливою англійською леді» і ніяковіла через худорлявість, рудувате волосся та щілину між зубами – ознак, які згодом стали її фірмовими рисами.

У 1965 році, у віці 19 років, Джейн одружилася з композитором Джоном Баррі – автором музики до фільмів про Джеймса Бонда. У цей період її життя змінилося не лише особисто, а й професійно: вона народила доньку Кейт та отримала роль у кіно.

Дебютом стала коротка епізодична поява у фільмі «The Knack... and How to Get It» (1965) режисера Річарда Лестера, який здобув «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі. Роль була невеликою і без слів, але позначила початок її кар’єри в британському кінематографі.

Наступного року акторка привернула значно більше уваги завдяки участі у фільмі «Blow-Up» Мікеланджело Антоніоні. Ця стрічка стала культовою, її вплив на візуальну культуру 60-х важко переоцінити. Хоч образ Джейн і не був центральним, він увійшов до найвпізнаваніших кінематографічних появ епохи «Свінгуючого Лондона». Фільм запам’ятався також скандальною сценою з оголеною Біркін.

Композиція викликала справжній фурор ще в момент першого публічного програвання – це сталося у паризькому ресторані, куди Джейн і Серж завітали одразу ж після запису.

Стосунки пари були не менш пристрасними, ніж їхня творчість. Часті й публічні сварки лише розпалювали цей зв’язок. Обоє мали запальні характери – і коли між ними спалахували емоції, це ставало справжнім видовищем. Одного разу в паризькому барі Castel, розлютившись на Сержа за те, що він поліз у кошик із брудною білизною, Джейн кинула в нього кремовий пиріг, а потім гналася за ним бульваром Сен-Жермен. У пориві емоцій вона стрибнула прямісінько в Сену – чим неабияк розвеселила Генсбура, адже її вручну вишита блузка Saint Laurent одразу дала усадку. Як пригадувала Джейн: «Я вилізла, і ми радісно пішли додому, міцно перед тим обійнявшись».

У 1971 році у пари народилася донька Шарлотта. Втім, це не змінило їхнього способу життя: коли дівчинка була ще зовсім маленькою, вона часто супроводжувала батьків у нічних походах. Згодом, коли обидві доньки (Кейт від Баррі та Шарлотта від Генсбура) підросли, пара скоригувала свій ритм: вони прокидалися близько третьої дня, Джейн забирала дітей зі школи, гуляла з ними в парку та годувала вечерею. Після цього няня вкладала дівчаток спати, а батьки вирушали у свої пригоди – повертаючись додому на світанку, щоб о сьомій ранку лягти спати.

Стосунки тривали понад десять років, хоча офіційного шлюбу у них так і не було. Зрештою Біркін вирішила піти – вона втомилася від регулярного вживання алкоголю Генсбуром і агресивних спалахів, що з цим були пов’язані. Проте їхнє кохання не зникло. Серж і далі писав для Джейн музику – зокрема Baby Alone in Babylone (1983) і Amours des feintes (1990). Коли після розриву співачка народила третю доньку – від французького режисера Жака Дуайона – актор надіслав їй коробку з дитячим одягом та листівкою «Papa Deux». Пізніше він став хрещеним батьком дівчинки. Незважаючи на розставання, колишні закохані залишалися глибоко пов’язаними до останнього дня Сержа.

Найвідомішим аксесуаром був – плетений кошик, який врешті став стилістичним підписом співачки. Біркін носила його буквально скрізь: на світські заходи, прогулянки, вечірки. Її вбрання ніколи не були нав’язаними чи продуманими до деталей. Вони вміло балансували між недбалістю та витонченістю.

Вплив Джейн на моду полягає в простому, але сильному посилі: залишатися собою – і саме цим створювати власну естетику, яку інші намагатимуться наслідувати ще десятиліттями. Її стиль – нагадування про те, що щирість завжди актуальна. А справжня краса –  не в ідеальності, а у свободі бути такою, якою ти є.

У 1984 році Hermès представив першу сумку, створену у співпраці з Джейн. Вона отримала ім’я акторки і згодом стала однією з найвпізнаваніших речей у модному середовищі. Birkin, як і тоді, досі виготовляються виключно вручну у Франції. Під час створення використовується унікальний шов, розроблений компанією ще у 1800-х роках. Кожна сумка шиється одним майстром, проходячи етапи шліфування, фарбування та полірування. На виготовлення одного екземпляру витрачається до 18 годин. Щоб стати ремісником, який шиє цей аксесуар, необхідно пройти п’ятирічне навчання. Шкіра для сумок постачається від різних французьких дубильників, що створює різноманітність запахів та текстур.

Висока вартість та цінність пояснюється винятковою майстерністю виготовлення. Birkin не має конкретної фіксованої ціни, адже прайс може значно варіюватися залежно від розміру, матеріалу, дизайну та індивідуальних замовлень з різною шкірою, кольором і фурнітурою.

Як стало відомо, сумку, що належала самій співачці, 10 липня цього року продали на аукціоні Sotheby’s за 8,6 мільйона євро. І хоча час і мода змінюються, цей культовий аксесуар стає з кожним днем лише актуальнішим, підтверджуючи свій статус вже вічної класики.

Навіть після смерті Джейн, світ продовжує згадувати про неї – у піснях, кінохроніках, силуетах, плетених кошиках і, звісно, в кожній сумці Birkin, що з’являється на вулицях міст чи інших заходах. Співачка залишила по собі філософію легкості, щирості та природності. Навчила ціле покоління жити вільніше, чесніше та ближче до себе. Її вплив не потребує часових рамок, адже він відчувається всюди, де є прагнення бути собою.